«"Вам не пощастило, бо доводиться керувати містом у найважчі часи" - сказали мені днями. На що я щиро здивувався, бо певен, що все стається лише тоді і так, як має статися.
Рівно 10 років тому я офіційно став Хмельницьким міським головою. Зазвичай у такий день звітують про зроблене, сиплять цифрами та показниками. Але про роботу я розповідаю щодня, і за цей час звітів зробив тисячі і тисячі.
Сьогодні буде про інше.
Зараз я розумію, що стартували у хороших умовах - мали величезне натхнення і амбітні плани, які у першій каденції реалізували на понад 90%. За це отримали нагороду - найвищий в країні рівень підтримки на наступних виборах, для мене і для усієї команди. Якби ми продовжували працювати у тих же умовах, які були у 2015-2020 роках, то зараз Хмельницький був би значно найкомфортнішим і вигравав не тільки Всеукраїнські рейтинги, а й європейські. Хмельницький був і далі містом, де щотижня відбувалися би круті фестивалі та інші події. Хмельницький був би «Щодня_новим», як прописано у Стратегії розвитку (ви ж пам'ятаєте це гасло? Раніше я писав його щодень)
Але.
Історія не має умовного способу. Певен, що все це ще буде, після Перемоги.
А поки👇
Випробування примусили щодня викладатися на максимум, фактично без відпусток і вихідних. Випробування змусили постійно змінювати команду.
Тож бути мером у час війни це:
- Майже щодня отримувати вранці повідомлення з інформацією про наших загиблих Героїв.
- Зрозуміти, що першими у разі загрози на передову підуть ті, в кому ти не сумніваєшся.
- Впевнитися, що у важкі часи навіть політичні опоненти можуть діяти пліч-о-пліч.
- Вчитися балансувати між "Все на військо" та комфортом хмельничан.
- Організувати роботу міста-хабу, що прийняло у перші дні стільки ж біженців, скільки було мешканців до того.
- Зрозуміти, що навіть з найвідданішими членами команди доводиться прощатися, якщо вони стають неефективними.
- Побачити на власні очі, як сотні керівників і їхніх підлеглих в перші дні нової фази війни приходять з єдиним запитанням - "Чим я можу бути корисним?".
- Відпускати найкращих працівників та друзів на війну.
- Дякувати молоді, що залишилася в Україні.
- Щодня шукати і не знаходити слів, які би втішили матерів, дітей, дружин, рідних і друзів полеглих Героїв та цивільних, що загинули. Або зникли безвісти чи у полоні.
- Бути знайомим із сотнями військових різних рівнів, знати характеристики військової техніки, БПЛА, РЕБ, РЕР.
- Будувати підземні садочки, школи, медичні заклади.
- Розказувати у світі, що українці - Герої.
- Бути трохи комунальником, трохи педагогом, трохи психологом, інженером, а часом і суворим батьком, що свариться.
- Працювати в умовах інформаційної війни.
- Підтримувати комфорт для містян в умовах обстрілів, вимкнень електрики, невигідних комунальних тарифів.
Може, мені й не пощастило керувати містом в ідеальний час, але мені однозначно пощастило з людьми, які мене оточують.
Я дякую усій моїй команді за ці 10 років роботи! Було важко, буде не легше, але я знаю, що маю на кого покластися.
Дякую щиро вам, друзі! За те, що боретесь, сплачуєте податки, не ведетеся на інформаційні вкиди, що кожен на своєму місці робите максимум і для міста, і для Перемоги. За те, що підтримуєте і надихаєте!
Честь бути міським головою найкращого міста!
Попереду нові виклики, тож ми працюємо далі…
Тримаймо стрій!
