Валерій Мамрич народився 1 грудня 1969 року в Красилові.

Закінчив місцеву школу. Разом із родиною мешкав у Хмельницькому.

Спочатку працював водієм тролейбуса. Пізніше понад 25 років працював машиністом водонасосної станції на комунальному підприємстві “Хмельницькводоканал”. Самотужки вивчив будівельну справу і звів будинок та дачу. Любив працювати на землі, експериментував з різними посадками та селекцією рослин. Колеги та рідні згадують його як спокійну, доброзичливу людину, справжнього професіонала та надійного товариша.

У 2015-2016 роках став на захист України.

З початком повномасштабної війни знову пішов до ЗСУ. Служив стрільцем-кулеметником кулеметного взводу окремого стрілецького батальйону, в лавах якого разом із побратимами обороняв аеропорт Жуляни в Києві.

Пізніше батальйон було  переведено у Запорізьку область, в найгарячішу її точку - Роботинський виступ. Старший солдат Валерій Мамрич брав активну участь в оборонних боях на лінії Роботине-Копані. За один з таких боїв отримав медаль "Відвага та честь" від командира батальйону. Окрім того був відзначений грамотами та подяками від командування різних рівнів. Також удостоєний відзнаки Міністерства оборони України медалі "Залізний хрест", яку, однак, не встиг отримати, оскільки вирушив у свій останній бойовий вихід.

9 березня 2025 року  ворог здійснив штурм вогневої позиції, на якій Валерій прийняв свій останній бій з трьома побратимами. Вони  загинули, але не допустили просування ворога вглиб оборонних позицій бригади.

Медаль "Залізний хрест" після загибелі старшого солдата Валерія Мамрича отримала його сім'я.

Валерію назавжди 55 років.

У воїна залишилися дружина, донька та молодший син.

Поховали Героя на кладовищі в мікрорайоні Лезневе.