Народився Віталій 21 червня 1997 року в м. Хмельницькому в родині військового Сергія і Валентини Кайгородових. Мати Валентина Василівна – вихователь за професією, прищепила синові чесність і почуття справедливості. У 2012 році Віталій закінчив дев’ять класів у навчально-виховному комплексі № 7, а в 2015 році вище професійне училище № 4, здобув професію муляра, електрозварника ручного зварювання.

Ми – країна Героїв! Ми вражаєм своєю мужністю, відвагою, витримкою і незламністю світ. Перемога буде за нами! Але маємо пройти важкий тернистий український шлях – шлях нескореності, шлях непоборності української нації. Бачив той тернистий шлях попереду себе і Віталій Кайгородов. Вірив в Україну, її перемогу і не міг бути осторонь військової справи. «Я військовий! Хто як не я… Хто захистить мого сина, мою родину, Україну…» і пішов служити своїй країні, своєму народу. Спочатку строкова служба, далі зона АТО.
«Після участі в АТО він повернувся до цивільного життя, але мріяв завжди про військову службу. Це був його поклик душі. Коли почалася широкомасштабна війна, він один із перших пішов до війська. Пішов воювати за волю України, за нас із вами, за те, щоб москальська погань не ступала на нашу землю», – згадує байкер Володимир Бадлюк.

Віталій був неординарною особистістю. Член клубу байкерів, а у байкерів сформована своя філософія життя, свої правила, і своя ієрархія буття. Байкер – це культурний, високоморальний чоловік, з родинними почуттями, яскравим життям, повним пригод та подорожей, а мотоцикл для нього – це сталевий друг, частка чоловічої душі. Це твердий характер, свобода, адреналін, драйв, емоції, які мотиву-
ють жити, розвиватись, відчувати все навколо себе. Окрім того, що байкери вміють гучно відпочивати, вони ще і працюють, створюють власний бізнес, закохуються, будують міцні родини.

Віталій повністю відповідав всім якостям байкера. Мав нік «Межа», оскільки родина свій родовід веде із Меджибожа. Із своєю коханою Олександрою об’їздив усі Карпати. Після війни мріяв відкрити свій бізнес,
надто майстерно художньо вмів виготовляти ножі із
будь-якої сталі.
 
Рідна мати була для нього всім, але коли одружився – вміло балансував у любові і повазі як справжній чоловік до двох, таких дорогих його серцю жінок. А як народився син Тимофій, на крилах прилетів з Пісок до рідного дому, щоб обняти свою крихітку, поцілувати. Боявся взяти на руки це тепле, щасливе янголятко, але врешті-решт, не дихаючи зважився – потім довго не випускав його, ніби хотів набутися назавжди своїм сином Тимофієм. Дружина Олександра просила його не йти більше в зону АТО. «У нас маленький син!» – наполягала. Не міг… Мав честь захищати не тільки Україну, родину, а й власного сина, такого ще беззахисного.

Віталій боронив Україну на Донбасі, був розвідником. Батько його, Сергій Іногентович, військовий і теж на передньому краї захищає Україну.
Лютий 2022-го батько і син зустріли в окремих військових підрозділах. Під час пекельного бою за Макарівську ОТГ Бучанського району Київської області
Віталій зник. «Це був бій, і десь батько просто його втратив з поля зору, просто не побачив, де він є, а коли повернувся – його вже не було… Бої там були дуже важкі», – розповідає Володимир Бадлюк.

«Віталік наш мотобрат, одноклубник, наш вірний друг, і так сталося, такі обставини…Він сам місцевий, меджибізький. У Меджибожі ми з ним перетиналися на різних подіях, мотофестивалях. Познайомилися – вірна людина, друг безвідмовний, завжди всім допомагав», – згадують про нього побратими-байкери, які до останнього чекали його, надіялися…

Аби знайти військового, родина зверталася й до Хмельницької міської ради. Міський голова Олександр Симчишин розповідає: «Не знав його, але в процесі пошуків наче познайомився особисто. Кожен день фактично я отримував якісь новини про ту групу бійців, яка вела бій на території Макарівської громади. Кожного дня ми сподівалися, що Віталій живий, але кілька днів тому отримали сумну звістку…».

Указом Президента України «Про відзначення державною нагородою України» Кайгородов Віталій Сергійович «За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» за особисту мужність та героїзм під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України.