Народився Назар Олегович 21 березня 1997 року, в місті
Хмельницькому, навчався в СЗОШ №6 Закінчив Кам’янець-Подільське вище військово-інженерне командне училище. У 2018 році закінчив Хмельницький національний університет за спеціальністю фізичний реабілітолог. Паралельно після навчання тренував діток в спортивній секції.

Родина Макаренків – рід мужніх, освічених і безстрашних. Батько Олег Макаренко воює ще з 2014-го, син – з початком повномасштабної війни 24 лютого.
Не могли уявити, щоб у їхньому домі господарював москаль. Самодостатні, звиклі працювати на себе, допомагати іншим, господарі свого життя. Свобода – це їхня цінність, це їхнє буття. Олег Анатолійович і Оксана Миколаївна ростили двох синів: Назара і Артема. Назар з шести років займався спортом, був бронзовим    призером    кубка    Світу,    багаторазовий    чемпіон Європи та чемпіон України. Займався рукопашним боєм, кік-боксингом, тайським боксом, ушу та військовим спортивним багатоборством. Серед його вихованців теж є чемпіони Європи і України. Для молодшого на 13 років Артема Назар був і братом, і наставником, і авторитетом. Діти росли в сім’ї, де панував спокій, злагода і взаєморозуміння. Мати Оксана Миколаївна – берегиня роду. Назар любив, цінував її тепло і золоті руки. Батько і старший син були не тільки рідними, а й друзями, розуміли один одного, поважали. Події в країні кликали їх у дорогу... І та дорога була важкою, тернистою, але задля блага власних дітей, майбутнього України.
«Як я туди не піду, то вони сюди прийдуть», – казав Назар і йшов захищати Україну, разом зі своїм батьком. Пішов у військкомат і його відправили додому, на той час не потребувались офіцерські посади. Тоді він прийшов у 106 бригаду ТРО, де знову йому відмовили і лишень 86 батальйон ТРО взяв його, оскільки Назар приховав, що він офіцер. Був зарахований у розвідувальний взвод старшим розвідником, неодноразово виконував складні бойові завдання. Коли того фатального 25 травня 2022 року «прилетіло» від російських загарбників, батько Олег Анатолійович, який командував взводом, був на завданні. 
Син залишився на базі перебування. Під час артилерійського обстрілу населеного пункту Хрестище Назар був ранений, але того не відчував і спрямував всі свої сили на порятунок побратимів, проте його самого не встигли довести до лікарні…

«У 2019 році, на День незалежності, я мав честь вручати грамоту його батькові, Олегу Анатолійовичу. Тоді Назар виставив фото і написав: батько, який є прикладом і гордістю для своїх дітей. Так от Назаре, я впевнений, тепер ти є гордістю для всіх нас, для всіх українців і точно є прикладом для наших дітей», – говорить із болем Олександр Симчишин.

У мирному житті Назар працював на фірмі «Філіп Морріс» менеджером з розвитку територій, був торговим представником ТОВ «Юнайдет Табако» та «Галичина-Табак». Після основної роботи тренував дітей в спортивно-культурному центрі «Плоскирів», керував секцією тайського боксу й точно знав, який приклад треба їм показувати. Назар був гордий, сильний, волелюбний і так будував стосунки у власній сім’ї з дружиною Наталею, з
якою одружився 10 червня 2020 року. Народили синочка Ванюшку. Йому вже два рочки. Коли Ваня грається, то робить каву мамі, таткові і собі какао, зазираючи на зірочку в небі, яку йому показала Наталя. У родині Назара панували спільні цінності, спільні інтереси, кохання і взаємоповага, з дружиною були одним цілим. Складні питання Назар брав на себе, щоб не хвилювати рідних. Та із фронту більше писав смс, ніж дзвонив, щоб рідні не задавали питань в розмові, які б їх тривожили. Не казав де знаходиться, просив дружину,
щоб не дивилась новини, не переживала. І це лицарство Назара, це його честь – берегти своїх рідних, захищати Україну, дивитись на українську землю, як на землю своїх дітей, по якій вони мають бігати щасливими.

У цивільному житті Назар любив спорт. Біг, футбол, волейбол, теніс, анімація, книги – це його стихія і наснага. Емоційно перезавантажитись допомагала риболовля, щосуботня баня з друзями: ромашковий чай, розмови з товаришами – це був справжній релакс. А ще Бурпі – індивідуальні вправи для побратимів у теробороні, гартував їх у вільний від основних занять час, що приносило йому велику насолоду. Його азартне «Агаджара» – давай, давай вперед, швидше – близьке і рідним, і побратимам. І допомога батькам, і безвідмовно. Батьки для нього – це старші по духу, це шана і любов.

Указом Президента «За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Назар Макаренко нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».