Народився Олег Володимирович 5 липня 1977 року у м. Хмельницькому, в інтелігентній українській родині. Батьки змалечку привчали сина бути активним, відповідальним і цілеспрямованим. Навчався Олег у спеціалізованій загальноосвітній школі № 1, був прикладом для однокласників, навчався на відмінно. Любив футбол, любив читати книги, активний був у шкільних заходах, але найбільше його притягував ансамбль танцю «Подолянчик». Він танцював віртуозно, з натхненням і пристрастю. Всю енергію життя виливав у танець. Танцював від Бога і довгий час був солістом ансамблю.

Українська нація нескорена, але не є войовнича.
Українці люблять землю, життя, пісні, танці, традиції і звичаї та мають у серці «те, що не вмирає...». І коли ворог посягає на нашу державу, об’єднуються в єдину потужну силу, стають єдиним організмом, не важать своїм життям – ідуть захищати рідну землю, свою хату, свою родину, рідну Україну. А ще свобода для них – понад усе. «Душу й тіло ми положим за нашу свободу», – і це сенс нашого буття. А ще ми аристократичні, просякнуті добротою, вірою, вмінням допомагати, долати перешкоди і перемагати.

До когорти нескорених належить підполковник Олег Володимирович Мельник. Сенс його життя – військова справа. Розумний і освічений, він чітко усвідомлював, що по тисячакілометровому прикордонню маємо віковічного ворога, що заздрить, що зазіхає на чуже, не може впоратись зі своїми варварськими амбіціями…

І той, що любив життя, любив танцювати, був стриманий і сентиментальний, принциповий і справедливий – став кадровим військовим. У 1995 році вступив до НАДПСУ ім. Б. Хмельницького на філологічний факультет, здобувши професію військового філолога-перекладача. Ще в академії він був надто відповідальним і жив за принципом: хто як не я. Диплом отримав з відзнакою і свою кар’єру розпочав у Західному регіональному управлінні, Чернівецькому прикордонному загоні, а далі Автономна Республіка Крим. Та хід його професійної діяльності кардинально змінила зона АТО. З березня 14-го служить на ділянках Харківського та Луганського прикордонних загонів, з 2015 року знаходиться безпосередньо в зоні бойових дій: Щастя, Краматорськ, Золоте, Волноваха, де був начальником військової комендатури.

Паралельно зі службою в зоні АТО Олег навчався в Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського на командно-штабному факультеті, який закінчив у 2021 році.

Олег Володимирович присвятив прикордонній службі 26 років, займав посаду начальника ВПС смт. Окни Подільського прикордонного загону, вийшов у відставку в званні підполковника, ветерана прикордонної служби.
 
Досвідчений військовий не уявляв своє життя без військової служби, прагнув продовжити її в Збройних силах України. Більше того, отримав пропозицію обійняти посаду начальника штабу легендарного Яворівського полігону і став ним вже у час повномаштабної війни з ерефією. А ще був замкомандира механізованої бригади. На тихе зауваження матері: «Олеже, може досить…». Стримана відповідь: «Мамо, я не можу дивитись, як гинуть жінки і діти. Я – військовий!». Його відповідальність, розуміння справи, турбота про підлеглих пам’ятні для колег. «Таких командирів дуже мало», – кажуть однослужбовці.
13 березня 2022 року в Яворові стало для Олега вічністю.

Олег був люблячим сином, турботливим батьком для своїх дітей: доньки Іларії, студентки Львівського університету імені Івана Франка і сина Якова, якому виповнилося лише 2 роки і 2 місяці. 

За період служби неодноразово був відзначений нагородами та почесними грамотами:
    Почесна грамота КМ України «За вагомий внесок у справу захисту інтересів держави на кордоні», 2020р.;
    відзнака президента України «За участь в АТО», 2016 р.;
    грамота «За зразкове виконання службових обов’язків, мужність та патріотизм, проявлені під час участі в ООС» (Донецько-Луганське регіональне управління ДПСУ);
    подяка «За особистий внесок у розвиток ЗСУ, захист територіальної цілісності та недоторканості України", 2019 р.; 
    грамота «За зразкове виконання військового та службового обов’язків», 2020 р.; 
    медаль «За вірність національній ідеї», 2018 р.; 
    медаль «За оборону рідної держави», 2019 р.; 
    медаль «Учасник АТО», «Ветеран війни»; 
    медаль «Відзнака сухопутних військ України»; 
    медаль «За сприяння у розвитку ЗСУ»;
    медаль «100 років прикордонної оборони»; 
    медаль «Ветеран військової служби»;
    відзнака Командувача ООС «Козацький хрест» ІІІ ст.;
    «За звитягу та вірність»; орден Богдана Хмельницького ІІІ ст.

За цими відзнаками і нагородами важка, кропітлива праця, відповідальність, професіоналізм і відданість Сина своєму народові, не захищати якого він не міг. Мав велике серце, честь, мужність і тиху любов до Батьківщини.

Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» за особисту мужність та героїзм під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України.