Могилевський Олексій Миколайович

Могилевський Олексій Миколайович

Олексій Могилевський – Воїн доблесті! Воїн без страху, із великим серцем і прагненням перемоги над рашистським ворогом. Не мислив себе поза армією. Це була справа його життя. Все приймав як належне: холод, бруд, обстріли 24/7, дисципліну – ніщо не заважало йому виконувати почесний обов’язок – захищати Батьківщину. Воював Олексій ще з АТО. Його призвали на строкову службу, два місяці прослужив і заключив контракт. У серпні 2017 року він уже воював у Мар’їнці, потім Бутовська шахта. Ворог бив нестерпно.
Далі Світлодарська дуга, Золоте. Він був як із заліза. Страху не було, був лишень спокій і витримка… І сонячна посмішка, доброта, за що його любили друзі і побратими.

На тривожне зауваження матері Клавдії Миколаївни – небезпечно – говорив:
«Мамо, це війна! Не вгадаєш, де дожене… Для мене куля ще не відлита…». І воював далі. Мав силу-силенну військових професій і на всьому розумівся: навідник, кулеметник, старший механік взводу – мав у підпорядкуванні до дев’яти машин. Любив самовдосконалюватись, комп’ютер використовував не задля розваг, а вивчав військову техніку, її можливості і як покращити її технічний ресурс. На змаганнях за звання «Кращий військовий взвод України» з побратимами здобули перше місце, він заряджав всіх своєю енергією.

Повномасштабну війну Олексій зустрів у місті Бахмуті Донецької області. Матір ніколи не боялася за сина, він вселяв їй віру, казав, що у нього немає страху. Страшно їй стало, коли розпочалась війна 24 лютого. «Вчора був бій: перебили багато російської техніки, взяли полонених. Ще трішки і переможемо!» – заспокоював не раз Олексій матір.

Народився Олексій Могилевський 13 березня 1997 року в м. Хмельницькому. Його виховували мама та бабуся. Він ріс дуже веселим та життєрадісним хлопчиком, спритним та непосидючим. Закінчив 9 класів ЗОШ №3, (НВО № 5) і вступив до ліцею № 25, де провчився 3 роки та отримав професію автомеханіка.

13 березня 2022-го мати подзвонила своєму синові, привітала з Днем народження. 14 березня 2022-го о 2:40 він пішов до Небесного Легіону… Село Воєводинка, Луганська область. Побратими згадують: «Поїхали, відстрілялися; вернулися – порахувалися… Двох не «вистачає»… Побігли шукати… Знайшли…». Він був молодий і перспективний, але не мислив, що може жити в країні без волі…

Олексій був розумним та життєрадісним хлопцем, чудовим сином. Він ніжно любив матір і постійно про неї турбувався: «Мамо, хочеш на море? Поїдеш. І я поїхала в Туреччину на Середземне море, потім була Греція…», – згадує матір Героя. Він завжди підтримував матір матеріально, поза як ростила його сама, важко працювала, щоб забезпечити свого єдиного сина і не дозволяла для себе розкіш. Олексій змалечку був гіперактивною дитиною і цю особливість добре розуміла мати, а тому вміла з ним домовлятись, знаходити спільну мову, розмовляти на різні теми. Син любив ходити на гуртки: плавання, дзюдо, а ще курси англійської мови в «Логосі» для нього були натхненням зі знання мови, навіть планував після війни навчатись в Харківському виші на факультеті іноземної мови.

У школі Олексій не любив читати та з 15 років захопився пригодницькою літературою. Цікавився технікою, автомобілями, радіотехнікою. Ну і, звичайно, комп’ютер – входив до складу команди, брав участь у міжнародних іграх. Йому дуже подобалось: спілкування, драйв… і вдосконалення англійської мови.

У нього було багато друзів. Був легкий у спілкуванні. Коли приїздив додому, будинок був повний молоді, товаришів Олексія. Він був відкритим і дуже комунікабельним.

Армія зробила з нього справжнього дорослого самостійного чоловіка, який міцно стояв на ногах, який знав чого хоче в житті. Він і своє майбутнє пов’язував з армією, хотів далі служити в Хмельницькому.
У серпні 2022 року мав закінчитись контракт, Олексій мав повернутись додому… 24 лютого, о 9 ранку він подзвонив матері: «Мамо, що ти робиш? – Сплю, синок. – Мамо, вставай, війна, росіяни бомблять наші міста»…

Служив Олексій Могилевський в 30-ій окремій механізованій бригаді імені князя Костянтина Острозького і був старшим механіком-водієм взводу механізованої роти.

З розповіді матері: «Він прожив дуже коротке життя. І не встиг багато чого зробити. Але я знала, що в житті він не пропаде, буде опорою матері, гарним чоловіком і батьком. Але стався путін, погана мерзота… І мого сина не стало…».

Указом Президента Олексій Миколайович Могилевський нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та медаллю «Захисник Вітчизни».

Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» за особисту мужність та героїзм під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України.

Дорогі хмельничани! Схилімо голови і вшануймо світлу пам'ять та героїчний подвиг воїнів, що загинули на полі бою. Згадаймо мирних громадян та дітей, життя яких обірвала збройна агресія російської федерації проти України. Загальнонаціональна хвилина мовчання... Слава Україні! Героям Слава!