Віктор Степанович навчався у 1972- 1980 роках в селі Мончинці, закінчив у 1983 році Чорноострівське СПТУ, відслужив в армії. Понад 30 років віддав ХКП «Електротрансу». 12 вересня 2018 року призваний на контрактну службу та направлений в район проведення ООС на території Донецької та Луганської областей. Онуки довго пам’ятатимуть теплі, щирі руки свого нескореного дідуся, а Україна-Мати свого відданого СИНА. Генерал-майор Сергій Шаптала, ставши на коліно, вручив Грамоту пошани та скорботи його доньці Ользі.

Україна! Більше 30-ти років незалежності… За цей плинний час українці зуміли виплекати незалежне ментально, сучасне покоління, покоління, яке відкинуло старі стереотипи, взяло відповідальність за себе і країну на свої плечі.

Народився Олександр Фарина 20 травня 1994 року у місті Керчі, в родині військовослужбовця. У 2012 році закінчив СЗОШ № 8 I-III ступенів міста Хмельницького. Закінчив Національну академію МВС за спеціальністю юрист-правознавець.

Уберт народився 12 липня 1988 року в місті Хмельницькому. Закінчив загальноосвітню школу № 31. Його виховувала бабуся строгістю і добротою. У 2006 році пішов служити. Армійська строгість і дисципліна йому імпонували. Закінчив курси в Бердичівському військовому центрі. Отримав такий бажаний сертифікат снайпера.

Народився 8 березня 1999 року в Хмельницькому, в інтелігентній українській родині Ігоря та Наталії Кравчуків. Батьки та вся родина надзвичайно раділи появі синочка. Назарій зростав у турботі та любові, отримав гарне виховання. З 2006 по 2015 рік навчався в НВО № 28 міста Хмельницького, був всебічно розвинений, цікавий, щирий, вмів дружити з товаришам, любив футбол. Уся родина приходила вболівати за нього та його команду, коли він виходив на футбольне поле. Був чудовим гравцем у футбольному клубі «Поділля», часто грав за свою школу у міських спортивних змаганнях.

Мешканець Хмельницького.

Загинув, захищаючи Україну від російських загарбників, 28 лютого 2022 року.

Євгенію Будзіховському було 35 років…

Звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» присвоєно рішенням позачергової дев᾽ятнадцятої сесії Хмельницької міської ради №2 від 23.09.2022 року за мужність у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України в період військової агресії російської федерації проти України, видатні заслуги перед українським народом та Хмельницькою міською територіальною громадою, посмертно.

У час боротьби за Україну кожен з нас вносить свою частку в нашу славетну перемогу. Навіть діти сьогодні вражають своєю зрілістю і справжнім патріотизмом, прагненням перемогти зло, яке прийшло до нас з півночі.

Народився Анатолій Людвигович в селі Шаровечка Хмельницького району, там виріс, закінчив школу.  У  1984  році  пішов  працювати  на  завод
«Катіон» оператором станків, там працювали його батьки Людвиг і Людмила Буяри. Працюючи, Анатолій паралельно навчався в Хмельницькому електромеханічному технікумі на спеціальності «Технік-технолог», закінчив його у 1990 році. Відслужив строкову службу і знову до праці.

Народився Ігор Драч на Черка- щині, станція Поташ, в родині кіборга Донецького аеропорту Валерія і Наталії Драчів. Навчався в селі Шумівцях, на Поділлі, куди родина переїхала жити. Середню освіту здобув у СЗШ № 19 м. Хмельницького. Змалечку любив майструвати, захо- плювався спортом, програмуванням, самостійно розробляв різні сайти і програми.

Народився 1 вересня 1964 року в м. Верхньодніпровськ. У Краматорську закінчив школу № 35, професійно-технічне училище. У 1982 році вступив у Серпуховську військову командно-інженерну академію і після закінчення був направлений на військову службу в м. Броди Львівської області. Там пройшов шлях від начальника відділу до замначальника штабу полку. 8 березня 1987 року одружився з Ольгою Юріївною, має сина Іллю, доньку Анастасію, двоє онуків Даніїла і Романа.

Статний красивий юнак, з великими карими, розумними очима… Йому би в голівудських блокбастерах зніматись, а він пішов на війну… Не мислив себе без неба. Гвинтокрили, літаки – це було його дитяче хобі: збирати світлини і систематизувати їх в альбомі, яке переросло у ціль, у мрію – стати льотчиком. Вадим знав різні типи, технічні характеристики цих крилатих птахів і марив небом. Закінчивши школу, подався вступати до Харківського авіаційного, переживав, що худий, що не складе нормативи.