29 серпня Україна відзначає День пам’яті захисників, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави.
Цей день встановлено Указом Президента України від 23 серпня 2019 року № 621, а його мета – увічнити героїзм військовослужбовців та добровольців, котрі віддали своє життя за Батьківщину.

Український інститут національної пам’яті (УІНП) розробив інформаційні матеріали, що акцентують увагу на темі участі українського жіноцтва у цій боротьбі.

Історичний контекст: Початок війни та Іловайська трагедія

Російсько-українська війна розпочалася 20 лютого 2014 року.
Після Революції Гідності та втечі Віктора Януковича до Росії, Російська Федерація скористалася тимчасовим вакуумом влади в Україні та здійснила активну агресію, розпочавши із захоплення Кримського півострова.

Так звані «зелені чоловічки» (російські військовослужбовці без розпізнавальних знаків) захоплювали адміністративні будівлі та стратегічні об’єкти. З березня по квітень 2014 року російські спецслужби почали розхитувати ситуацію на півдні та сході України, намагаючись створити незаконні квазідержавні утворення.

Бої за Іловайськ у серпні 2014 року стали однією з найтрагічніших кульмінаційних точок початкової стадії війни. Це стратегічно важливе місто Донбасу було об’єктом бойових дій з початку серпня 2014 року.

18 серпня українські силовики увійшли до Іловайська, взявши під контроль більшу частину міста, але утримувати позиції було надзвичайно складно через шквальний вогонь армії РФ.

У ніч із 23 на 24 серпня 2014 року відбулося наймасштабніше вторгнення ЗС РФ, коли дев’ять батальйонно-тактичних груп увійшли на територію України, маючи на меті оточити українські сили поблизу Іловайська.

До 28 серпня українське угруповання сил АТО опинилося в оточенні.
Після переговорів російське військове командування надало гарантії безпечного виходу українських сил з Іловайська так званим «зеленим коридором», але росіяни віроломно порушили домовленості, розстрілявши українські колони із засідок 29 серпня.

Внаслідок цієї підступності українська армія зазнала великих втрат:

• 366 воїнів загинули,
• 429 отримали поранення,
• 158 зникли безвісти,
• 300 опинилися в полоні.

Цей день обраний для вшанування пам’яті полеглих не випадково, адже саме тоді російські війська розстріляли колони українських військових під час їхнього виходу з оточення.

Сонях – символ пам’яті та життя

Трагічні події під Іловайськом розгорталися на полях соняшників, які дозрівали наприкінці серпня.
Саме тому сонях обрано символом Дня пам’яті захисників України.

Цей символ не лише нагадує про мужність наших воїнів, але й символізує життя.

УІНП запрошує українців долучатися до Всеукраїнської акції пам’яті «Сонях», виготовляючи стилізовані соняхи з тканини (15 жовтих пелюсток на чорній основі) та розміщуючи їх на одязі на лівій стороні грудей.

Теле- і радіоорганізації зобов’язані розміщувати стилізоване зображення соняха на екранах у цей день.

Українське жіноцтво на війні: Незламні захисниці

Українки традиційно активно долучалися до боротьби за незалежність: від безпосередньої участі у бойових діях, як Олена Степанів у Першій світовій, до підпільної роботи та дисидентського руху.

У сучасній російсько-українській війні жінки відіграють надзвичайно важливу та зростаючу роль, демонструючи високий професіоналізм і сміливість як на передовій, так і в тилу.

• Починаючи з 2014 року, багато жінок-військовослужбовиць загинули.
• За час проведення АТО/ООС 257 жінок відзначено державними нагородами, 9 із них – посмертно.
• Понад 4500 жінок отримали відомчі та інші відзнаки.
• На початок 2025 року в Збройних Силах України служить понад 70 000 жінок – це один із найвищих показників у світі, включно з арміями НАТО.
• Вони виконують різні бойові та допоміжні функції: кулеметниці, розвідниці, снайперки, бойові медикині, водійки, патрульні, забезпечують зв’язок та логістику, чинять опір на окупованих територіях.

Історії жінок на війні найбільш повно розкривають суть війни як людської трагедії.

Героїчні жіночі історії сучасної війни

Український інститут національної пам’яті публікує численні історії про українських захисниць та волонтерок, які роблять внесок у перемогу.

Деякі з них:

• Ярина Чорногуз – поетеса, волонтерка, військовослужбовиця, морський піхотинець, бойовий медик, розвідниця ЗСУ, лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка 2024 року. Вона брала участь у звільненні Лиману-Ямполя і нагороджена медаллю «За врятоване життя».
• Наталія Бабеуш – маріуполька, яка два місяці готувала їжу для близько 40 людей, включно з дітьми, у підземеллі «Азовсталі», рятуючи їх від голоду.
• Валентина Макаренко – волонтерка і вокалістка. Після загибелі батька на фронті, вона сама пішла до Сил оборони України кулеметницею. Загинула 9 січня 2024 року на Харківщині у віці 23 років.
• Марина Гриценко («Мері») – бойова медикиня, пластунка. Загинула 7 серпня 2025 року на фронті від ворожого дрона у віці 39 років. Нагороджена орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
• Вікторія Рощина – журналістка, яка висвітлювала події на окупованих територіях. Закатована в російському полоні. За офіційною версією РФ, померла під час етапування.
• Тетяна Кулик – відома журналістка та телеведуча. Загинула разом із чоловіком у ніч з 25 на 26 лютого від влучання російського шахеда в її будинок. Стала 98-ю медійницею, загиблою у російсько-українській війні.
• Жанна Каменєва – волонтерка з Бучі. З 2014 року їздила на Донбас. Загинула 5 березня 2022 року, коли її мікроавтобус з пасажирами та написами «Діти» і білим прапором був розстріляний російськими окупантами при спробі евакуації з Бучі. Нагороджена орденом «За мужність» III ступеня посмертно.

Вшанування пам’яті: Обов’язок суспільства

Збереження і гідне вшанування пам’яті полеглих захисників є обов’язком держави і суспільства.

Хоча під час воєнного стану неможливо проводити велелюдні мітинги, ми можемо вшановувати пам’ять індивідуально, підтримувати родини загиблих та пам’ятати їхні імена.

Після перемоги Україна продовжить:

• називати вулиці на їхню честь,
• висаджувати меморіальні сквери,
• засновувати стипендії,
• створювати військові меморіали.

Український інститут національної пам’яті активно працює над збереженням та популяризацією пам’яті про героїв:

• розробляє тематичні інформаційні та методичні матеріали;
• створив соціальний ролик «Україна – це країна героїв»;
• підтримує проєкт «Жінки, які загинули за Україну», створений Жіночим ветеранським рухом;
• видав календарі та плакати «Українські жінки ХХ століття»;
• опублікував книгу «Дівчата зрізають коси» зі спогадами 25 жінок-військових;
• збирає усні свідчення людей, які пережили окупацію, в рамках проєкту «Свідчення про війну»;
• веде рубрики у соціальних мережах: «Героїчні історії російсько-української війни» (#fightforukraine), «Росія вбиває» (#росія_вбиває);
• створив брошуру «2014: початок російсько-української війни» та фільм-реквієм «Імена на стінах».