Перші герої Небесної Сотні не встигли усвідомити, що за справедливість, за гідність, за свободу, за Україну потрібно буде ризикувати життям. Боротися, стояти пліч-о-пліч, вимагати і закликати владу до чесності й людяності – це розуміли.

Народився Артем Мазур 6 серпня 1987 року в Хмельницькому. У перші місяці його життя трагічно загинув Артемів батько. У новій родині він був найстаршим з-поміж шістьох братів і двох сестер. Артемову щирість, відкрите серце, неконфліктність, уміння дружити, допомагати іншим пам’ятають його друзі, побратими з Майдану, колишні вчителі-наставники.

Майдан у Києві був у розпалі. Його відлуння докотилося до всіх куточків України. Хмельницька громада не стояла осторонь, активно підтримувала протести.

Людмила Олександрівна Шеремет народилася 21 листопада 1942 року в Макіївці на Донеччині. У 1959-1962 роках працювала у Краснодонській районній лікарні санітаркою, вступила в медичний інститут. Студенткою гостювала в однокурсниці у Кам’янці-Подільському, де познайомилася зі студентом В’ячеславом. Одружились, 1969 року оселились у Хмельницькому.

Звання “Почесний громадянин міста Хмельницького” Бабаку Івану Івановичу присвоєно рішенням п’ятдесят другої сесії Хмельницької міської ради №1 від 26 серпня 2015 року

Бабак Іван Іванович народився 23 березня 1923 року в с. В. Букрин Миронівського району Київської області. Пройшов усю Другу світову війну від курсанта до командира танкової роти.

Звання “Почесний громадянин міста Хмельницького” Петраківському Олександру Петровичу присвоєно рішенням п’ятдесят другої сесії Хмельницької міської ради №1 від 26 серпня 2015 року

Петраківський Олександр Петрович народився 4 червня 1988 року в м. Житомирі. Закінчив середню школу № 2 в м. Ізяслав Хмельницької області. Навчався на факультеті аеромобільних військ Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» Барбалюку Віктору Денисовичу присвоєно рішенням восьмої сесії Хмельницької міської ради №4 від 21 вересня 2016 року.

Іван народився 4 грудня 1979 року в селі Юрченки Летичівського району, в гарній українській родині Василя та Тетяни Віхтюків. «Він ріс турботливим сином та братом, завжди допомагав батькам, робота горіла у його руках, умів ділитись, віддавав останнє, – згадує старша сестра Івана Оксана. – Зі шкільних років захоплювався історією, посідав призові місця в олімпіадах з історії». Після школи в рідному селі хлопець навчався в Летичівській школі №2, вступив до Кам’янець-Подільської сільськогоспакадемії, де й здобув звання офіцера на військовій кафедрі.

Історію подвигу творить життя героя. В одних подвиг – це мета або суть життя, в інших – чоловіче буття. Доля Володимира Величка – це життя мужнього чоловіка, відважного воїна.

Ігор Олексійович Волошин народився 27 липня 1969 року у селі Кузьминчик Чемеровецького району. Після Вільховецької середньої школи закінчив Кам’янець-Подільський будівельний технікум. Строкову військову службу проходив у Львові. Згодом працював будівельником у Хмельницькому. Закінчивши Прикарпатський факультет Національної академії внутрішніх справ України в Івано-Франківську, протягом 1996-2001 років служив дільничним інспектором Центрального відділу міліції у Хмельницькому міськвідділі УМВС. Після звільнення працював монтером колії на Хмельницькій дистанції залізниці.

Володимир Петрович Глубоков народився 23 липня 1978 року у Празі, де тоді проходив військову службу його батько, Петро Володимирович, кадровий офіцер, котрий скуштував солоного поту і крові війни в Афганістані. 10 лютого 2015 року місто Краматорськ у Донецькій області зазнало обстрілів із реактивних систем залпового вогню «Смерч». Для українського міста це був перший дуже потужний обстріл 300-міліметровими снарядами, які випалюють усе живе навколо. Зі сторони Горлівки бойовики накривали житловий сектор міста й летовище.

Гідні відходять раніше, зумівши залишити свій слід на землі.

Валерій Костянтинович Дереш народився 3 травня 1982 року в селі Купин Городоцького району Хмельницької області.

Командир першої розвідувальної групи Валерій Дереш з позивним «Амін» систематично водив бійців на бойові завдання у ворожий тил. Доводилося виходити під свист куль і вибухи снарядів.

«Він водив розвідгрупи на ту сторону, пережив десятки артобстрілів, весь час ходив на межі життя та смерті, а загинув в автокатастрофі...», – з сумом каже друг Валерія Павло Когут.